Социальная работа - готовые работы

ГлавнаяКаталог работСоциальная работа
fig
fig
Введение.

Темой нашего исследования является: направления работы социального пе-да¬гога с потенциальными жертвами социализации.
Актуальность данной проблематики определяется состоянием развития об¬щества и науки на современном этапе. Итак, движение истории невозможно без активной передачи новым поколе¬ниям достижений человеческой культуры, без воспитания. Социализация явля¬ется "интерактивным" процессом, поскольку подразумевает прежде всего взаи¬модействие представи¬телей старших и млад-ших поколений - как непосредст¬венное: В виде контактов "лицом к лицу", так и опосредствованное массо¬выми коммуникациями [28; с.96-97].
Кардинальные перемены, переживаемые нашим обществом во всех сферах по¬литической и социально-экономической жизни, непосредственно влияют на каждого члена нашего общества. Необходимо отметить, что существовавшая ранее карательная профилактика, основанная на мерах социального конт¬роля, общественно-административного и уголовного наказания, долж¬на быть замене-на на охранно-защитную профилак¬тику, представлен¬ную комплексом мер адек-ватной социально-правовой, ме¬дико-психо¬логической и социально-педагогической поддержки и помощи се¬мье, детям, подросткам, юношеству, каждому отдельному человеку, да бы предотвратить превращение его в жертву социализации или жертву ее не¬благоприятных условий. Практическая реализа-ция охранно-защитной концепции профилактики возможна лишь при решении ряда вопросов организационно-управленческого, социально-педагогического, психологического, нормативно¬-правового и кадро¬вого обеспечения. Необходи-мо делать более решительные шаги в об¬ласти защиты отдельного человека и разнообразных социальных групп от вик¬тимизации [1; 4; 10; 11; 27].
Человек - существо социальное. С первых дней своего существования он ок¬ружен себе подобными, включен в разного рода социальные взаимодействия. Будучи частью социума, человек приобретает определенный субъектив¬ный опыт, который становится неотъемлемой частью его личности. Социализация ¬ - это процесс и результат усвоения и последующего активного воспроизвод¬ства индивидом социального опыта. Процесс социализации неразрывно связан с общением и совместной деятельностью людей. Вместе с тем, с точки зрения психологии, социализация не может рассматриваться как механическое отраже¬ние непосредственно испытанного или полученного в результате наблюдения социального опыта. Усвоение этого опыта субъективно: восприятие одних и тех же социальных ситуаций может быть различным. Разные личности могут выно¬сить из объективно одинаковых ситуаций различный социальный опыт. Про¬цесс социализации может осуществляться как в специальных социальных ин¬ститутах, так и в различных неформальных объединениях. К специальным со¬циальным институтам, одной из важнейших функций которых является социа¬ли¬зация личности, относятся школа, профессиональные учебные заведения, детские и молодежные организации и объединения. Важнейшим институтом социализации личности является семья [26; с.32-33].
Проблема человека, жертвы неблагоприятных условий социализации, буду-чи впервые поставленной в социально-педагогическом контексте характеристи-ки социализации, не является абсолютно новой для некоторых отраслей челове¬кознания и тем более для социальной практики.
В последние десятилетия в русле социальной работы объектами внимания и помощи становятся все новые группы людей, которых можно рассматривать как жертв неблагоприятных условий социализации.
Однако то, что делается в социальной практике, как правило, не имеет сис-тем¬ного характера, если иметь в виду, как отдельные типы жертв, так и само соци¬альное явление в целом: наличие в любом обществе многообразных типов лю¬дей - жертв неблагоприятных условий социализации. Объясняется это мно-гими об¬стоятельствами. Во-первых, сравнительно недавним признанием нали-чия многообразных типов жертв неблагоприятных условий социализации (сами по себе многие из них были всегда). Во-вторых, еще более недавним осознани-ем наличия этого явления обществом и тем более конституированием их госу-дар¬ством в законодательных актах. В-третьих, отнесением, по мере развития обще¬ства, к жертвам неблагоп¬риятных условий социализации категорий людей, ра¬нее таковыми не считавшихся. В-четвертых, объектив¬ным увеличением мно-го¬образия типов жертв вслед¬ствие кардинальных, изменений, происходящих в стране и мире.
Одной из причин следует признать также и отсут¬ствие специальной отрасли знания, ориентированной на исследование и решение проблем, характерных для жертв неблагоприятных условий социализации в це¬лом и специфических для каждого типа жертв в част¬ности [19; с.130-131].
Социализация человека осуществляется в процессе его взаимодействия с мно¬гообразными и многочисленными факторами, группами, организациями, аген¬тами, с помощью различных средств и механизмов. Взаимодействие с ни-ми, влияние их на че¬ловека не только дополняют друг друга, но в той или иной мере рассогласованы и противоречат друг другу.
От того, как происходит это взаимодействие в стихийной, от¬носительно на¬правляемой и относительно социально контроли¬руемой социализации, во мно¬гом зависит само изменение челове¬ка на протяжении его жизни, и в целом - его социализирован¬ность.
В русле субъект-объектного подхода к пониманию социализации социализи-ро¬ванность в общем виде рассматривается как сформированность черт, задавае¬мых статусом и требуемых данным обществом [16; с.289].
В русле субъект-объектного подхода к социализации можно, встретить и иные взгляды на социализированность. Суть их в том, что поскольку человек заранее не может быть подготовлен к тем разнообразным требованиям, с кото-рыми ему предстоит встре¬титься в жизни, постольку социализированность должна осно¬вы¬ваться на усвоении им не просто суммы различных ролевых ожи¬даний, а са¬мой сущности этих требований [16; с.290].
Существенно иначе трактуют социализированность исследователи, рассмат-ри¬вающие социализацию как субъект-субъектный подход. Они считают, что со¬циализированный человек не только адаптирован в обществе, но и в состоянии быть субъектом собственного развития и в какой-то мере общества в целом [16; с.291].
Необходимо так же отметить, затронувший нашу страну культурный шок. Суть культурного шока – конфликт старых и новых культур¬ных норм и ориен-таций общества, которое человек покинул, и общества, в которое он попал. Культур¬ный шок – это конфликт двух культур на уровне индивидуального соз-нания. В связи с этим особое значение получило понятие ресоциализа¬ция – из-менение ставших неадекватными ценностей, норм и отно¬шений человека в со-ответствии с новыми социальными условиями и предписаниями. Ресоциализа-ция - пере¬стройка личности, изменение, восстановление социальных связей, ценностных ориентаций, норм [16; с.295].
Таким образом, необходимо отметить, что тематика данного исследования яв¬ляется актуальной по причине увеличения жертв неблагоприятных условий со¬циализации и недостаточной разработкой вышеуказанной проблемы в целом.
В связи с заявленной нами темой, цель нашего исследования: выявить возмож¬ные направления работы социального педагога с потенциальными жертвами социализации.
К задачам исследования относятся:
1. С помощью анализа литературы рассмотреть наиболее распространенные отечественные подходы к определению сущности понятия «человек как жертва неблагоприятных условий социализации» и выявить причины, способствующие превращению человека в потенциальную жертву социализации.
2. С помощью анализа литературы охарактеризовать
- специфику работы социального педагога с потенциальными жертвами
социализации в современных условиях;
- направления работы социального педагога по выявлению, преодолению и
предупреждению виктимизации.
3. Составить и провести диагностическую тестовую методику, позволяющую выявить потенциальных жертв неблагоприятных условий социализации, адап¬тированную под людей юношеского возраста, получающих высшее образова¬ние.
Объект исследования: социальная группа «жертвы социализации».
Предмет исследования: методы работы социального педагога с потенциаль¬ными жертвами социализации.
Характеристика базы исследования и испытуемых: Студенты смоленского го¬сударственного педагогического университета психолого-педагогического фа¬культета 21 группы в количестве 19 и 22 группы в количестве 15.
Методологической основой данного исследования является: концепция со-циа¬лизации Мудрика А.В., Кона И.С., гуманистическая концепция А. Маслоу, лич¬ностно-ориентированный подход, системный подход.
Методы исследования:
1. Теоретические: анализ, синтез, моделирование.
2. Эмпирические: диагностическая методика, эксперимент.
Обоснование выбора методов исследования:
1. Необходимо отметить, что такие теоретические методы как анализ и син-тез необходимы в данном исследовании для обзора, сопоставления, сравнения и обобщения информации, полученной с помощью изученной литературы.
2. Моделирование как теоретический метод подразумевает составление ди-агно¬стической тестовой методики, позволяющей выявить потенциальных жертв не¬благоприятных условий социализации.
3. Целью составленной диагностической методики является выявление по-тен¬циальных жертв неблагоприятных условий социализации.
4. Эксперимент является неотъемлемой частью любой исследовательской ра¬боты.
Необходимо отметить, что за теоретическую основу нашей работы были взя-ты исследования и разработки таких ученых как Ананьева Б.Г., Андреевой Г.М., Кона И.С., Мудрика А.В.
Объем и структура работы. Работа состоит из введения, двух глав, заключе-ния, списка литературы, приложений. Общий объем работы 42 листа.
Благодійність – прояв співчуття до ближнього та повинність маючого поспішити на допомогу немаючому. В давні часи благодійність гранувала з “поданням милостині жебраку”, будь – кому , хто”протягне руку”. Пізніше це могла бути матеріальна допомога часного обличчя чи групи потребуючих, вклади в будівництво чи утримання богоугідних закладів, стипендії , участь в благодійних акціях тощо...
Благодійність – прояв уваги до людей, які не можуть забезпечити себе хоча б мінімальними умовами існування, надання їм можливої допомоги в збереженні та організації своєї життєдіяльності, підтримка їх матеріально та духовно. Це має і на Україні свою історію та традиції, ознайомлення з якою представляє не тільки пізнавальний інтерес, але й практичне значення для тих, хто займається у сфері соціальної роботи...

Навіки ввійшов ,наприклад, в історію України під прізвиськом Калита ( мішок з грошима ) Великий князь Московський і “ Всея Русі “ Іван Данилович ( 1328 – 1341 р.), який, будучи при владі вельми набожним та милостивим, мав звичку постійно носити з собою гаманець і роздавати з нього милостиню убогим та жебракам.Неможна також не згадати Бориса Годунова, який при вінчанні йього на царство ( 1598 р.) обіцяв, що в державі ніхто не буде терпіти бідності, заявляючи при цьому , що “ рубаху свою останню віддасть, якщо нужда народна буде “...
... З розпадом родинних зв’язків найдавніші слов’яни стали обєднуватися в общини, що представляють собою не кровні, а територіальні об’єднання людей, які жили по сусідству.Ці об’єднання, що називалися в одних слов’янських племенах задругами, а в інших – вервями, створювалися ними для здійснення загальних справ,до числа яких відносилась допомога потребуючим. недивлячись на те, що община несла відповідальність за допомогу своїм членам,що опинилися в скруті, вона не завжди могла зберегти їх від розорення, яким обертались для них неврожаї та стихійні лиха. Розоренні общинники були вимушенні звернутися за допомогою до багатих землевласників, маючих вотчини. Потрапляючи до них в тимчасову залежність, вони ставали їх закупами, а в постійну – холопами,які в сутності нічим не відрізнялись від рабів. Якщо хто – небудь віддавав перевагукабалізабуте вже зайняття – мисливство в лісі (полювання ), то він відрізав собі шлях поверненням до попереднього життя землевласника, йього доля ставала долею раба, насильницько вибитого від звичайного життя.” Правда Роськая “ вже передбачала можливість купівлі холопа ( чи челядинина), який по свєму положенню прирівнювався до скотини.
За часів давніх слов’ян, коли праця носила колективний характер, йде своїм корінням звичай суспільної допомоги, яку росіяни почали називати поміччю, українці – толокою, а білоруси – талакою.За характеристикою вченого В. Я. Проппа, вона представляла собою запрошення сусідів на “спешну” працю, причому працюючим не пропонували платню, а гарно пригощали по закінченню роботи.” Спешною 2 могла бути праця в сільському господарстві ( наприклад, збір врожаю чи скіс ), а також будівництво приміщення. Якщо за допомогою до сусідів звернулася вдова, то вона могла не турбуватися про пригощення.Згідно І. Лєпєхіну, “ вдів і сиріт світ забезпечував всим, що потрібно було для такого свята, а а також давав їм сіно та дрова “. Звичай суспільної допомоги доповнювався у давніх слов'ян різноманітними обрядами, один з яких – дожинки – заслуговує спеціальної згадки. Цей обряд заключається в тому, що по закінченню польових робіт, на яких місцеві жителі запрошуються працювати безкоштовно, вони відправлчються до будинку хазяїна і приносять йому і його жінці вінки, сплетені з колосків, а після того, як він їх пригостить вони співають і танцюють до темної ночі...
...Витоки соціальної роботи в Україні слід шукати ще в давнину. Уже тоді, як відмічали історики, слов’янські народи відмічались гуманним відношенням до співплемінників і навіть до колишніх ворогів. Офіційним же початком вважається договір 911 р. князя Олега з греками, який містив в собі моменти, що називаються зараз соціальною роботою. Саме цей договір, найранніший з письмових політичних документів Русі, був першим офіційним свідоцтвом турботи держави про тих своїх громадян , які потребують цю турботу.

Докладніше цю тематику я розкрию в своєму рефераті...

...До культових відносяться ті, що пов’язані з язичницькими культами. Сюди відносять такі форми переносу допомоги, яе обереги, ікони, волхви. Форми допомоги – братчина, як форма почитання богів, родові обряди – почитання предків, форми допомоги пов’язані з культом смерті та культом героя. Братчина – свято, яке святкувалося сільськими общинами і присвячувалося якомусь святому патрону. Воно проводилося або всім селищем або кількома селищами складчиною, де кожен суб’єкт цього свята надавав якусь частку продуктів на спільні потреби. Подібні святкування називалися мирщиною або зсипщиною. Ці свята виконують функцію мирного перерозподілу майна і виступали своєрідним механізмом економічної рівноваги. Крім 80 офіційно встановлених свят, в окремих місцевостях визначаються й свої свята, загальне число таких свят могло досягати 150. якщо враховувати те, що окреме свято могло тривати від 3 до 8 днів, то це є конкретною допомогою в розподілі та перерозподілі матеріальних благ.

Обряди почитання померлих предків.

На честь померлого влаштовувалося поховальні змагання, ігрища, трапези. Вважалося, що небіжчик невидимо присутній і бере участь у загальній дії. І в день похорону родичі жертвували якусь милостиню – „справу”. Неодмінними учасниками цих трапез були злиденні, мандрівники, колядники. Усі вони вважалися посередниками з потойбічного світу і їх пригощали млинцями.

Форми культу – героя.

Показовими були князівські бенкети, що збирали дружинників. Дружинник мав право не тільки ходити на прокорм до князя, він постійно в нього їсть. Брати участь у князівських бенкетах міг не тільки дружинник, а й усі, хто до нього приходить. Туди приходили каліки, перехожі, мандрівники, грецька церква...

... Відповідно до поставлених стратегічних цілей, Урядом визначено конкретизовані цілі соціальної політики на 2008 рік, серед яких - збільшення продуктивної зайнятості населення, підвищення рівня доходів населення та його соціального захисту, зменшення масштабів безробіття. Критеріями досягнення цих цілей є зростання реальних грошових доходів населення на 6,5 %; працевлаштування 770 тисяч осіб за рахунок збереження існуючих робочих місць та створення нових, надання соціальних гарантій малозабезпеченим сім’ям та сім’ям з дітьми на рівні не нижче 25 % прожиткового мінімуму.

У соціальній сфері серед цілей на 2008 рік також встановлено: забезпечення умов для поліпшення стану здоров’я населення та подовження тривалості життя, реалізацію конституційних прав громадян на освіту та наближення освітнього потенціалу суспільства до рівня високорозвинених країн, збереження національної культурної спадщини та забезпечення доступу населення до культурних надбань. Критеріями досягнення цих цілей є збільшення (відповідно на 2,7 % та 0,3 %) кількості та місткості амбулаторно-поліклінічних закладів; зростання обсягу лікарських засобів вітчизняного виробництва на 20 %; збільшення кількості студентів, випуск достатньої кількості підручників тощо. ..

Підтримка працюючих розглядається перш за все з точки зору перекладення на них частини обов’язків і фінансових витрат держави в частині соціального забезпечення і захисту, а не як підтримка головного ресурсу майбутнього економічного розвитку √ людського капіталу. Такий підхід віддаляє Україну від цивілізованих країн і наближає до слаборозвинених, перешкоджає запровадженню в Україні реального соціального консенсусу навколо цілей соціально-економічного розвитку...
... Що ж таке «демократія»? Безумовно не претендуючи на яке-небудь «кінцеве», ідеальне визначення цього складнішого поняття, ми спробуємо представити наше бачення цієї проблеми.

Коли античні мислителі, особливо такі «стовпи» як Платон і Аристотель, відповідали на це питання, вони мали на увазі насамперед демократію, як форму правління. Вони розрізняли форми правління в залежності від того, чи править один, деякі чи весь народ і встановлювали три основних стани: монархію, аристократію і демократію. Однак і Платон, і Аристотель кожну форму правління зв'язували з відомою формою громадського життя, з деякими більш глибокими умовами суспільного розвитку. Обоє вони мали визначений емпіричний матеріал по питанню розвитку і зміни політичних форм, і обоє бачили, що якщо є в державі якась внутрішня сила, на якій воно тримається, незважаючи ні на які нещастя, то форми його міняються. Кожна з цих форм може бути чи гірше краще в залежності від того, чи випливають вони по шляху чи закону відступають від нього, чи мають вони у виді загальне чи благо власні інтереси правителів. Але всі ці форми рухливі і мінливі. Жодна з них не є «кінцевої» і ідеально міцної. Це твердження відносилося в тому числі і до демократії. У зображенні Платона ця мінливість демократії перетворюється в порочне коло: з однієї сторони це краще з правлінь, усі стають вільними, кожен одержує можливість улаштовувати своє життя по своєму бажанню, однак з іншого боку, нібито, унаслідок «відсутності в житті людей твердого плану і порядку» усі тут приходить у розлад. Мінливість і рухливість демократії відзначає й Аристотель. Найбільш міцним він вважає демократичний лад у народів, що живуть простій, близької до природи життям. Інші види демократії здаються йому підданими змінам, причому найгіршим видом він вважає той, у якому під видом панування народу править купка демагогів, у якому немає твердих законів, а є постійно мінливі розпорядження, у якому судова система перетворюється в знущання над правосуддям.

Європейський гуманізм уніс значні «ускладнення» у «простоту» грецьких визначень. Древній світ знав тільки безпосередню демократію, до якої народ (раби, зрозуміло, за народ не вважалися) сам править державою через загальні народні збори. Поняття демократії збіглося тут з поняттям демократичної форми правління, з поняттям безпосереднього «народоправства». Хоча Руссо також відтворював це грецьке слововживання, однак саме він створив теоретичне обґрунтування більш широкому розумінню демократії, що затвердилося в наш час. Він допускав, що з верховенством народу можуть бути сумісні різні форми державної влади - і демократична, і аристократична, і монархічна. Тим самим він відкрив шлях для нового розуміння демократії як форми держави, у якому верховна влада належить народу, а форми правління можуть бути різні[1] .

Пізніше поняття демократії було поширено на усі форми держави, у якому народу належить верховенство у встановленні влади і контроль над нею. При цьому допускалося, що свою верховну владу народ може виявляти як безпосередньо, так і через представників. Відповідно до цього демократія визначається насамперед як форма держави, у якій верховенство належить загальній волі народу. Це є самоврядування народу, без його розходження на «чорних і білих», «пролетарів і буржуазію», тобто всієї маси народу в сукупності. Отже, демократичній ідеї однаково суперечить усяке класове панування, усяке штучне узвишшя однієї людини над іншим, якими б людьми вони ні були. Таким чином, класова демократична теорія, сприйнята більшовиками, була протиріччям самої собі.


--------------------------------------------------------------------------------

[1] Сам Руссо считал демократию возможной только в виде непосредственного «народоуправства», соединяющего законодательство с исполнением. Те формы государства, в которых народ оставляет за собой только верховную законодательную власть, а исполнение передает монарху или ограниченному кругу лиц, он признавал законными с точки зрения «народного суверенитета», но не называл их демократическими...
Яку кількість дітей об’єднує вулиця ? За даними фонду Організаціцї Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ), загальна кількість їх складає більше 30 мільйонів. Це за самими скромники розрахунками.
Найбільш юний вік, з якого дитина здатна заробляти гроші для сім’ї або вижити у вуличній зграї, може бути п’ять років; аби вижити в одинці, він має на рік чи два доросліший. Як правило діти стають мешканцями вулиці ближче до восьми років, а максимальної кількрсті їх число досягає у п’ятнадцятирічному віці.

Наукові дослідження, проведені стосовно “дітей вулиць ’’ вказують на дві основні речі : збільшення чисельності та виключно міському характері цього явища.

На селі у дитини яка з якоїсь причини позбавлена нормальної батьківської опіки, завжди є розширена сім’я. Виховання дітей є колективним обов’язком і коли усі одні одного знають, мати яка сама виховує дитину, може йти на роботу у поле або на базар, знаючи, що з їїдитиною нічого не трапиться. Поступово, як діти підростають, додаткові робочі руки із лихвою відпрацьовують розходи на утримання зайвих ртів. Праця цінується вище ніж освіта. Діти – це достаток і предмет гордості. Там де висока дитяча смертність, великі сім’ї рівнозначні пенсії за старістю.

У місті економічні та соціальні умови багато у чому інші. Якщо раніше пргодуватися було відносно легко, наприклад, за рахунок товарообміну, тепер за все, іноді навіть за питну воду, потрібно платити готівкою. Утримання дитиниобходиться недешево. Відвідування школи, наприклад, означає купівлю книг та інших речей. Таким чином, великі сім’ї стають економічно недоцільними. Крім того, втрата розширеної сім’ї, відбивається на якості виховання дітей.

Зупинимося на питанні причин появи “дітей вулиці”.

Сьогодні впевнено ніхто не знає, чому у деяких суспільствах з’являються ’’вуличні діти’’, а в інших, зовні схожих, їх немає. Існування на вулиці виявляється не таким вже неминучим, так як багато дітей витримують суворе виховання, тяготи убогості, навіть жорстоке ставлення й не закінчують вулицею.Досвід впевнено показує, що одноманітних рішень, таких як ув’язнення у спеціальних закладах, не підходить для дітей із різним сімейним станом.
... Тридцять вісім років тому папа ПавлоVI, який знаходився з візитом в Бомбеї, помітив серед натовпу людей маленьку монахиню. Він подарував їй білий “лінкольн”, якого щойно отримав від індійського благодійника. Маленька монахиня, це була Мати Тереза, подякувала йому і сказала, що продасть цей розкішний лімузин, а гроші роздасть тут же, в Бомбеї, біднякам. Безсумнівно, вона так і вчинила!
Велика дружба пов’язувала Матір Терезу з Папою Іоаном Павлом ІІ, відомими благодійницями принцесою Діаною та Сонею Ганді – вдовою вбитого прем’єр-міністра Індії Раджива Ганді. Її безкорисливість і скромність – приклад, якому слідують усі члени незвичної організації, названої Матір’ю Терезою – Орден Милосердя.

Допомога убогому і старому – одна із давніх традицій людства.

Благодійність – особливий феномен суспільного життя багатьох народів у різні часи; мотиви, що пробуджували її закладені в людських почуттях милосердя, людяності і співпереживання. Важливе місце в її розвитку належить релігійній моралі. “Возлюби ближнього свого як самого себе” – у Християнстві ця формула являється моральним імперативом, що визначає сутність вчинку індивіда. Любов і діяльність – нерозривна єдність. На відміну від давнього принципу еквівалента: “Ти - мені, я - тобі” тут домінує ідея безкорисливого милосердя.

Так історично і біологічно склалося, що жінка більш схильна до цих почуттів, крім того, як джерело життя на землі і берегиня роду, вона завжди відчувала ОБОВ’ЯЗОК перед людством (в особі навіть малого немовляти) підтримувати це життя.

Як казав Г.Флобер, жінка завжди знаходилася між двох вогнів – слабкістю своєї плоті і тягарем закону. Проте, історія показує, якою великою рушійною силою може стати жіноча благодійність, і не лише від руки жінки, наділеної владою (наприклад,Катрерина ІІ, Імператриці Марія Федорівна та Марія Олександрівна), а й “простої смертної” , яку запалена божою іскрою любов до ближнього спонукає усе життя йти лише одним шляхом – шляхом МИЛОСЕРДЯ і БЛАГОДІЙНОСТІ (Мати Тереза, “сестри милосердя”) чи навіть тої, яка сама не завжди маючи кусок хліба, одного разу накормить голодну дитину з вулиці.

Прагнучи дослідити феномен жіночої благодійності в історії, хочу окреслити коло діянь, які можна віднести до благодійності:

-грошові та інші матеріальні індивідуальні пожертвування (проте, пожертвування може бути одноразовим і недостатнім для вирішення соціальної проблеми. Це викликає необхідність створення товариств, організацій, які б дозволили об’єднати ресурси благодійниць і направляти їх на найбільш актуальні нужди);

-політика імператриць Російської імперії, направлена на створення мережі благодійних закладів для допомоги різним категоріям “соціально вразливих верств”(кажучи сучасною мовою);

- самозречена боротьба за життя поранених на полі бою під час війни та інших соціальних потрясінь“сестрами милосердя”.

Я ж ставлю собі за мету висвітити ті випадки жіночої благодійності в історії, які можна розглядати як зародки первісної “соціальної роботи”...
В сучасному світі зростає частка людей похилого віку в населенні більшості країн. Це пов’язано з збільшенням середньої тривалості життя. У середньому в економічно розвинутих країнах частка осіб старше 60 років складає 12-22% загальної кількості населення, в нашій країні – більше 16 %. Тому проблеми їх суспільного, соціального положення, ролі та місця у сім’ї, медико-соціальної реабілітації, соціального обслуговування та забезпечення має важливу теоретичну і тим більше практичну значущість.
За класифікацією Всесвітньої організації (ВОЗ), населення у віці від 61-74 років відноситься до людей похилого віку, від 75 до 89 – до старшого, а від 90 років і старше – до довгожителів. Ця класифікація включає біологічні і соціальні можливості людей похилого віку.

Старіння населення можна пояснити в першу чергу покращенням матеріальних умов і досягненням медицини. Але в цьому процесі досить значущими є відмінності по країнах та регіонах. Кількість людей похилого віку, як правило, більше в розвинутих країнах, в великих містах, в сільській місцевості.

При відповідному відношенні до людей похилого віку з боку держави, суспільних та інших організацій, суспільства в цілому їх життя може бути достатньо повноцінним.

Ритм старіння суттєво залежить від образу життя людей похилого віку ( як правило пенсіонерів), їх положення в сім’ї, рівня життя, умов праці. Соціальних і психологічних факторів.

Серед людей похилого віку виділяють:

- бадьорі, фізично здорові;

- які живуть у сім’ях;

- самотні;

- нещасні.

Для того, щоб працювати з людьми похилого віку слід знати їх соціальне положення (в минулому та теперішньому), відмінності психіки, матеріальні та духовні потреби, і в цій роботі спиратися на науку, на данні соціологічних, соціально-психологічних, соціально-економічних досліджень.

Перехід людини до групи людей похилого віку суттєво змінює її взаємовідносини з суспільством, і такі ціннісно-нормативні поняття як ціль та сенс життя, добро та щастя тощо. Значно змінюється образ життя людей. До цього вони були пов’язані з суспільством, виробництвом, суспільною діяльністю. Як пенсіонери (за віком) вони, як правило, втрачають постійний зв’язок з виробництвом, однак як члени суспільства залишаються включеними в окремі види діяльності в різноманітних сферах суспільного життя.

Вихід на пенсію особливо тяжкий для людей, чия трудова діяльність високо цінилася у минулому, а зараз визнається непотрібною. Практика показує, що розрив з трудовою діяльністю погано впливає на стан здоров’я, життєвий тонус, психіку людини. І це нормально, оскільки праця є джерелом довголіття, однією з важливіших умов збереження гарного здоров’я.
Порівняно зі своїми столітніми сестрами англійською Social work та німкенею Sozial Arbeit француженкою Travaille Social , українська Соціальна Робота ,що не налічує ще й десяти років , справді робить перші кроки .На теренах ,де багато десятиліть володарювали Соціальний Захист та Соціальне Забезпечення , вона намагається знайти своє місце .

Без застережень можна стверджувати , що в Україні відбувається своєрідний бум соціальної роботи .Створено десятки тисяч робочих місць , де мають працювати соціальні працівники різних рівнів підготовки , відкрито понад два десятки кафедр , факультетів , відділень , які готують соціальних працівників. Щороку виникають усі нові й масштабніші проекти як для впровадження нових підходів до розв’язання соціальних проблем з використанням теорій і методів соціальної роботи , так і до підготовки і перепідготовки соціальних працівників .Найбільшу активність виявляють у цьому процесі Міністерство праці та соціальної політики України , а також Державний комітет у справах сім’ї та молоді , значних зусиль по впровадженню нової спеціальності докладають Міністерство внутрішніх справ та Міністерство оборони України .

Іншим важливим кроком можна вважати розпочатий , хоч і не завершень , процес самоусвідомлення молодої української соціальної роботи , що поширюється в двох напрямках .З одному боку , це створення професійних приєднань . До Української асоціації соціальних педагогів та соціальних працівників додаються Ліга соціальних працівників та Асоціація шкіл соціальної роботи .Окремий соціальний працівник чи установа тепер матимуть можливість вибору професійної спілки , до якої смороду хотіли б належати .

З іншого боку , соціальні працівники почали поступово виокремлюватися із загальної маси фахівців соціальної сфери , усвідомлюючи самі і пояснюючи іншим , що соціальна робота як навчальна дисципліна і практичний діяльність має свою специфіку і не схожа на інші професії , хоч і перетинається з багатьма з них .

Якщо визначити , що соціальна робота – це система теоретичних знань і заснована на них практика , яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального включення .

Третім важливим кроком соціальної роботи можна вважати встановлені нею контакти з соціальними працівниками інших країн . З кожним долею зростає кількість спільних проектів за участю відомих фахівців з інших країн , соціальні працівники України як з державних ж. Так і недержавних установ та організацій мають дедалі більше можливостей ознайомитись з практикою соціальної роботи зо кордоном . Цей процес для української соціальної роботи має особливе значення тому , що дозволяє не повторювати більшість помилок , які робилися іншими , і скористатися великим досвідом , набутимо соціальними роботами інших держав .
Узнайте стоимость работы онлайн!
Предлагаем узнать стоимость вашей работы прямо сейчас.
Это не займёт
много времени.
Узнать стоимость
girl

Наши гарантии:

Финансовая защищенность
Опытные специалисты
Тщательная проверка качества
Тайна сотрудничества